”Ми вашим автоматом стільки невірних поклали, що Аллах вас живого забере до раю”, — якось ”порадували” Михайла Калашникова в Саудівській Аравії. Створений ним автомат АК-47 французька газета ”Ліберасьйон” 2000 року назвала найвизначнішим винаходом людства ХХ ст. У переліку відкриттів він випередив аспірин, атомну бомбу та космічний корабель. Автомат Калашникова в Радянській армії офіційно взяли на озброєння 1 вересня 1949 року. Через засекреченість усього, що стосувалося ”оборонки”, нову зброю ще довго годі було розгледіти на фотографіях у військових журналах. ”Світова прем’єра” автомата відбулася 1956-го в Будапешті: 32 тис. радянських солдатів придушували антикомуністичне повстання угорців. Відтоді автомат Калашникова ”засвітився” майже в усіх збройних конфліктах на планеті. У роки холодної війни АК розходився краще за американські М16. Під час війни у В’єтнамі американська зброя у джунглях швидко псувалася. Простота ”калашникова” й витривалість більше відповідали країнам третього світу. — Що ми з ним тільки не робили: кидали з двох метрів — на ствол, на приклад. Проїхав по ньому ЗІЛ, потім виковиряли з асфальту — гачок затвора вм’явся в дорогу, перезарядили — стріляє, — згадує свій АК колишній захисник радянської вітчизни. — У болоті мочили, піску у ствол насипали, дрібну гальку в затворну раму — черга, плюне пару разів, інші в ціль. — Німці винні, що я став військовим конструктором, — зізнається винахідник АК. — Не було б Другої світової, я не винайшов би зброю, якою користуються терористи всього світу. Краще я створив би машину, корисну людям. Наприклад, газонокосарку. Без технічної освіти, усього з дев’ятьма класами за плечима, перший свій винахід створив 1939-го — під час строкової служби на щойно приєднаній до СРСР Західній Україні, у місті Стрий на Львівщині. Там він винайшов лічильник кількості пострілів із танкової гармати. За це від Жукова отримав іменний годинник. 1941-го Калашникова поранили в бою під Брянськом. Під час піврічної відпустки через тяжку контузію він розробляє свою першу модель пістолета-кулемета. Бо німці вже мали автоматичну зброю, а Червона армія воювала гвинтівками часів громадянської. ”Пистолет-пулемет Калашникова в изготовлении сложнее и дороже, чем ППШ-41 и ППС, и требует применения дефицитных и медленных фрезерных работ, — дійшла висновку урядова комісія. — Поэтому, несмотря на многие подкупающие стороны (малый вес, малая длина, наличие одиночного огня, удачное совмещение переводчика и предохранителя, компактный шомпол и пр.), в настоящем виде своем промышленного интереса не представляет”. Але Калашникова більше на фронт не пустили. Залишили працювати у конструкторському бюро. У цей час по інший бік фронту німецький зброяр Гуґо Шмайсер розробляє кращу на тоді штурмову гвинтівку Stg44. По війні всю технічну документацію Шмайсера разом із ним забрали до СРСР. Що саме напрацювання німців допомогли Калашникову вдосконалити свій автомат, документальних підтверджень немає. Гуґо Шмайсер не залишив мемуарів про свою роботу на Іжевському збройному заводі. Працював там до 1952-го. Помер від туберкульозу невдовзі по поверненні додому. В усякому разі, 1947-го модель автомата АК-47, представлена Калашниковим, випробування витримала. Радянський Союз забезпечував ”калашами” всі країни Варшавського договору. Термін дії ліцензії на виготовлення автомата в колишніх сателітах СРСР уже минув, але виробництва не припинили. Неліцензійні АК клепають і в Європі, і в Азії, і в Африці. Загалом у світі існує від 70 до 105 млн автоматів Калашникова майже 50 модифікацій. Із 19 дітей Тимофія й Олександри Калашникових вижили вісім. Наймолодший Михайло на світ з’явився 10 листопада 1919 року. — Народився я кволим, і не було, як стверджує рідня, такої хвороби, якою я не перехворів би, — згадує Калашников. — А коли мені було 6 років, мало не помер. Я вже перестав дихати: батьки піднесли до носа курячу пір’їнку — вона не ворухнулася. Покликали теслю, аби заміряв мій ріст і зробив труну. Але тільки він почав орудувати сокирою, як я став одразу подавати ознаки життя. Калашникови — переселенці із кубанської станиці Відрадна — жили на Алтаї. Михайло з 5 років пас худобу та птицю. Аж доки родину 1930-го не розкуркулили й вислали до Сибіру. Жили в бараках, розчищали ліс. Батько помер. Михайло після сьомого класу пішки, ”зайцем” залізницею дістався до рідних місць на Алтаї. Там лишилися дві старші заміжні сестри. Влаштувався на машино-тракторну станцію. За АК-47 старшому сержантові Михайлу Калашникову 1949-го дали Сталінську премію, 150 тис. крб та орден Червоної зірки. Конструктор із родиною назавжди поселяється в столиці Удмуртії Іжевську. Дружина — Катерина Вікторівна, технік-конструктор — виконувала для чоловіка креслярські роботи. Із нею він познайомився наприкінці війни на науково-випробувальному полігоні під Москвою. Мала вже Нелю. Із Калашниковим у них народилися ще дві — Олена й Наталя. Михайло мріяв про сина. І він у нього був. Під час війни, коли жив у Казахстані, мав цивільну дружину. 1942-го народився син Віктор. Коли 1956 року його мати померла, Калашников забрав хлопця до себе в Іжевськ. 1977-го зброяр овдовів. Через шість років в автокатастрофі загинула донька Наталя. Віктор із батьком працює в конструкторському бюро заводу ”Іжмаш”. Нині має штатний оклад, максимальну військову пенсію, персональну пенсію від президента Росії. Загалом назбирується близько $500 на місяць. Завод регулярно отримує гроші від інших виробників Автомата Калашникова: він запатентований. Винахідникові мали б відраховувати 25%. Але донедавна він їх не бачив. Та Михайло Калашников не бідує. Уже шість років він отримує дивіденди від невеликої німецької фірми, що виробляє парасольки і годинники й використовує ім’я конструктора як торговельну марку. Отримує гроші і з Великої Британії — там його ім’ям назвали горілку.